Православну громаду заснував у Воловці та Канорі в 1925 р. емігрант з Росії (а можливо, з України, бо розмовляв українською мовою) о. Лев Тиблевич, що став також першим православним священиком. Ініціатором православного руху з місцевих людей був Андрій Беца, який очолив спорудження дерев’яної церкви. Разом з ним працювали Іван Мадяр, Федір Баганич і, можливо, брати Андрія Беци Олекса та Михайло. Згадують серед майстрів також братів Ільницьких – Івана, Василя та Михайла. А. Беца зробив до церкви іконостас, царські двері, гробницю і світичі.

На спорудження церкви зібрали 40 тисяч чехословацьких корон (очевидно, певну частину виділила держава). Дошки закупили у власника місцевої лісопильні Шайо Ґрінберґа. Дзвони купили місцеві залізничники. Невідомо хто зробив проект цієї цікавої споруди. Одночасно вірники збирали кошти і матеріали на муровану церкву, хоч у 1931 р. громада мала борг 15 тисяч корон за ділянку землі, на якій уже стояла церква.

Наступним священиком був о. Фома Росоха – активний проповідник православ’я, який також переводив людей через кордон у СРСР. Дерев’яна церква каркасної конструкції та традиційна двоярусна дзвіниця утворювали цікавий ансамбль дерев’яних споруд на місці, де тепер стоять приватні будинки позаду будівлі пошти. Чотири главки увінчували гребені ґонтових дахів, а на перетині дахів височіла дещо більша главка. У серпні 1943 р. внаслідок воєнних дій церкву було незначно пошкоджено. Тоді ж церкву і дзвіницю розібрали люди, що залишилися без житла через залізничну аварію.

Дзвони перенесли до мурованої церкви. Хоругви і різьблена гробниця зберігалися в людей.